Замість звичного двигуна внутрішнього згоряння, електромоторів або тягової батареї в конструкції використано циліндри зі стисненим повітрям. Вони впливають на задні колеса та змушують їх переміщуватися відносно кузова, створюючи тягове зусилля.
Наразі розробка існує лише у вигляді прототипу, збудованого на базі старого Audi. Автори проєкту вважають, що така схема може бути особливо корисною на слизьких поверхнях — снігу, багнюці або пухкому ґрунті. Водночас до серійного впровадження технології ще належить вирішити чимало технічних та інженерних питань.
Як працює пневматичний привід
Основою системи стали пневматичні циліндри, пов’язані із задньою віссю. Під час подачі стисненого повітря вони здійснюють різкі зворотно-поступальні рухи та передають зусилля на колеса. Зовні робота механізму більше нагадує промислове обладнання: колеса не лише обертаються, а й помітно зміщуються вперед і назад спеціальними напрямними.
За задумом розробників, такий принцип має допомагати автомобілю краще чіплятися за поверхню. На пухкому або слизькому покритті колесо може сильніше впиратися в ґрунт, ніж за традиційної передачі крутного моменту через півосі. Певною мірою це схоже на роботу позашляхової техніки, де важливою є не лише потужність двигуна, а й здатність зберігати контакт із дорогою.
Чому систему встановили лише ззаду
Для повноцінного використання такої схеми на всіх чотирьох колесах необхідно було б забезпечити їм значний запас простору для поздовжнього переміщення. На передній осі це особливо складно: колеса мають одночасно повертатися для керування автомобілем, а додаткові зміщення можуть суттєво вплинути на стійкість і точність рульового керування.
Саме тому в Rosmar H обмежилися задньою віссю. Навіть у такому виконанні колеса під час роботи механізму значно виходять за звичні габарити кузова. Для дорожнього автомобіля подібну конструкцію довелося б закривати спеціальними захисними елементами, щоб уникнути небезпеки для пішоходів, інших машин і самого водія.
Питання до практичного застосування
Автори прототипу заявляють про дуже високі динамічні можливості, зокрема прискорення до 100 км/год за 0,3 секунди. Проте оприлюднені матеріали не дають змоги підтвердити ці показники. На відео автомобіль рухається повільно та ривками, а сама система працює досить гучно.
Крім того, для експлуатації на дорогах загального користування конструкцію потрібно адаптувати до сучасних вимог безпеки. Рухомі елементи підвіски, значний хід коліс і робота пневматичних циліндрів створюють додаткові труднощі під час сертифікації. Окремим завданням стане забезпечення довговічності механізму за постійних навантажень, забруднення та низьких температур.
Досвід попередніх проєктів
Ідея автомобіля на стисненому повітрі не є новою. Одним із найвідоміших проєктів була французька компанія MDI, заснована інженером Гі Негре на початку 1990-х років. Згодом вона представила компактну модель Minicat і планувала налагодити її виробництво спільно з Tata Motors.
У концепції MDI використовувалися резервуари зі стисненим повітрям під високим тиском. Воно мало приводити в рух поршні, які обертали колінчастий вал. Однак до масового виробництва проєкт так і не дійшов: система виявилася складною, дорогою та не забезпечувала достатнього запасу ходу.
Головна особливість подібних рішень полягає в тому, що стиснене повітря не є самостійним джерелом енергії. Його потрібно попередньо отримати за допомогою компресора, який споживає електроенергію або інший зовнішній ресурс. Тому ефективність усієї схеми залежить не лише від самого автомобіля, а й від способу виробництва та зберігання стисненого повітря.
Прототип Rosmar H демонструє один із нестандартних підходів до організації руху автомобіля, однак поки що залишається дослідницькою розробкою. Для практичного використання необхідно підтвердити безпеку, надійність, ефективність і можливість інтеграції такої системи в серійну конструкцію.
