Один із них пов’язаний із Lamborghini Diablo, який наприкінці 1990-х років став випробувальною платформою для силового агрегату, що ніколи не планувався для серійних моделей цієї марки. Цей факт яскраво ілюструє масштаб інженерних амбіцій концерну Volkswagen того часу.
Амбіції епохи Фердинанда Пієха
Наприкінці XX століття Volkswagen перебував під керівництвом Фердинанда Карла Пієха — людини, яка відіграла вирішальну роль у перетворенні концерну на одного з глобальних лідерів автомобільної індустрії. Його підхід вирізнявся прагненням до рекордів і технічних рішень, на які інші виробники не наважувалися. Саме в цей період з’явилися проєкти з багатолітровими двигунами, експериментальними конфігураціями та екстремальними показниками потужності.
Придбання Bugatti у 1998 році стало логічною частиною цієї стратегії. Завдання було сформульоване максимально чітко: створити дорожній автомобіль, який перевершить усе наявне за потужністю та максимальною швидкістю. Так розпочалася робота над майбутнім Veyron.
Пошук оптимальної силової схеми
На початкових етапах інженери розглядали різні варіанти компонування двигуна. Перші концепти Bugatti оснащувалися атмосферними 18-циліндровими моторами, складеними з кількох блоків. Однак досить швидко стало зрозуміло, що для досягнення заявлених характеристик потрібне компактніше й ефективніше рішення.
У підсумку вибір зупинили на двигуні W16 з чотирма турбокомпресорами. Його робочий об’єм становив 8,0 літра, а розрахункова потужність перевищувала 1 000 кінських сил. Цільову максимальну швидкість визначили на рівні 407 км/год — це була не випадкова цифра, а символічний орієнтир, пов’язаний із гоночним минулим Пієха.
Lamborghini Diablo як випробувальний стенд
Для доведення нового двигуна був потрібен автомобіль із центральним розташуванням мотора та відповідною компоновкою. Таким кандидатом став Lamborghini Diablo SV, який після переходу бренду під контроль Volkswagen опинився в розпорядженні німецьких інженерів.
Серійний 12-циліндровий двигун об’ємом 5,7 літра демонтували, а на його місце встановили експериментальний W16. Заради цього довелося суттєво переробити задню частину кузова, систему охолодження та трансмісію. Новий мотор був майже вдвічі потужніший за стандартний агрегат і значно важчий — його маса без технічних рідин сягала приблизно 400 кг.
Через зрослі навантаження інженери посилили підвіску та коробку передач. У результаті Diablo перетворився на рухому лабораторію, призначену виключно для випробувань. На той момент про справжнє призначення цього проєкту знали лише одиниці.
Збережена спадщина
Експериментальний Lamborghini не був знищений після завершення тестів. Сьогодні він вважається частиною історичної спадщини Bugatti й, за наявною інформацією, зберігається в одній із закритих колекцій, пов’язаних з епохою Пієха. Цей автомобіль став наочним свідченням того, яким шляхом створювався Veyron і які ресурси були задіяні для досягнення поставлених цілей.
Підсумок
Використання Lamborghini Diablo для тестування двигуна W16 стало важливим етапом у розробці Bugatti Veyron. Цей проєкт відображає інженерну філософію Volkswagen кінця 1990-х років, коли технічні можливості та амбіції виходили далеко за межі стандартних рамок серійного автомобілебудування.
