Ідея звучить привабливо: мовляв, ніякого протистояння не існує — одні інженери працюють із батареями, інші з бензином і дизелем, але всі однаково люблять автомобілі й прагнуть кращого майбутнього. Хотілося б у це вірити.
Світ став занадто чорно-білим
Ще зовсім недавно про автомобілі можна було сперечатися спокійно: хтось обирав турбомотори, хтось атмосферні двигуни, хтось дизель — і ніхто не записував одне одного у вороги. Сьогодні ж достатньо засумніватися в «єдиному правильному шляху», і ти автоматично опиняєшся по інший бік барикад. Навіть якщо ти не проти електромобілів як таких, а просто вважаєш, що вибір має залишатися вибором.
Логіка «хто не з нами, той проти нас» працює безвідмовно. Аргументи більше не мають значення — важливо лише те, до якого табору тебе зарахували.
Чому конфлікт усе ж реальний
Теза про те, що розробники електромобілів і інженери класичних авто «рухаються до однієї мети», звучить примирливо, але ігнорує ключовий момент — умови гри. На практиці одна сторона:
- отримує державні субсидії та податкові пільги;
- подається як морально більш «правильна»;
- має підтримку регуляторів і медіа.
Інша ж сторона стикається з обмеженнями, заборонами та постійним тиском. І тут мова вже не про технології, а про банальну асиметрію. Коли одних заохочують незалежно від результату, а інших карають навіть за спробу поставити під сумнів, про жодну рівність говорити не доводиться.
Засоби важливі не менше за мету
Можна скільки завгодно говорити про світле майбутнє та екологію, але в реальному житті шлях до мети не менш важливий, ніж сама мета. Якщо прогрес проштовхують адміністративно — через заборони та ярлики, — він неминуче викликає спротив.
Один із найвлучніших прикладів — порівняння з війною: обидві сторони можуть хотіти миру, але це не скасовує факту конфлікту. Поки одна сторона системно позбавляється ресурсів і права голосу, розмови про «єдиний ентузіазм» виглядають наївно.
Автомобілі — лише частина ширшої проблеми
Історія з електромобілями — лише відображення загальної тенденції. Будь-яку критику сприймають як саботаж, будь-які сумніви — як єресь. І вже не має значення, що багато прогнозів скептиків із часом справджуються: інфраструктура не встигає, ринок викривлений, а споживач голосує гаманцем зовсім не так, як очікували політики.
Особисто мені здається, що автомобільний світ завжди був сильним саме завдяки різноманіттю. Електромобілі можуть бути чудовим рішенням для певних завдань і людей, але перетворювати їх на єдину допустиму істину — шлях у глухий кут.
То це «ми проти них» чи ні?
У теорії — ні. На практиці — так, допоки правила навмисно нахилені в один бік. Неможливо щиро говорити про одну команду, коли одних підштовхують уперед, а інших виштовхують за борт. Справжнє примирення можливе лише тоді, коли визнають просту річ: універсального рішення для всіх не існує, а прогрес не має будуватися на придушенні альтернатив.
Поки цього не сталося, розмови про те, що «ми просто працюємо з різними матеріалами», звучатимуть красиво — і так само відірвано від реальності.
